Як пережити зникнення близької людини: поради психологині
Що робити, коли військовий зник безвісти і ви не маєте жодної можливості попрощатися? Психологиня Марія Петришин пояснює, чому це найважча форма втрати та як знайти сили жити далі.
Коли ви дізнаєтеся, що ваша близька людина зникла безвісти, світ ніби зупиняється. На відміну від смерті, де є тіло, могила і ритуали, у цьому випадку ви не маєте жодної точки опори. Психологиня Марія Петришин у програмі «По живому» наголошує: зникнення безвісти — це найважча форма горювання, адже ви не знаєте, де ваша людина, чи вона в полоні, чи, на жаль, загинула.
«Людина, яка переживає невизначену втрату, не знає, де найдорожча їй людина. Вона не знає, скільки часу триватиме цей стан — місяць, рік, два, три, п’ять. Можливо, тіло так і не знайдуть», — розповідає психологиня.
Коли є тіло загиблого, ви маєте місце пам’яті — могилу, куди можете прийти, і ритуали, що допомагають прожити втрату: панахида, дев’ять днів, сорок днів, річниця. У випадку зникнення безвісти цього немає. Родини часто самі шукають підтвердження через побратимів чи командирів, але навіть отримавши звістку про загибель, дозволяють собі не вірити в неї. Ця надія дає сили рухатися далі, але водночас постійно забирає їх, бо ви не маєте місця пам’яті за тілом, а живете чеканням: «а раптом завтра він повернеться».
Що робити? По-перше, дозвольте собі будь-які почуття — гнів, розпач, надію. По-друге, шукайте підтримку в інших родинах, які переживають те саме, або у фахівців. По-третє, спробуйте створити власний ритуал пам’яті: запаліть свічку, напишіть листа, посадіть дерево. Це допоможе вам знайти хоч якусь точку опору.
Найважливіше — не залишайтеся наодинці зі своїм болем. Зникнення безвісти — це втрата, яка потребує часу, підтримки і турботи про себе.
