Пенсіонерка з Чернівців продає квіти через Threads: історія Степанії Мазур

Степанія колись працювала головною бухгалтеркою на заводі. Після травми голови повернутися до роботи вона не змогла, а пенсії у 3400 гривень на життя не вистачало. Тоді жінка згадала про справу, яку любила її мама, — вирощування квітів. Так у її житті з'явилися жоржини, півонії, соняшники, гладіолуси й калли.

Перший крок — показати свою роботу людям. Стати помітною Степанії допомогла випадковість: постійна покупчиня запропонувала викласти відео в Threads. На кадрах жінка везла тачку з півоніями з власного саду. «Я і не дивилася на кількість лайків. У мене артроз, і я не дуже можу носити ті квіти, а півонії досить важкі. То я собі брала тачку, їхала по ходу і в тачку складала», — розповідає вона. Сторінку їй допоміг створити молодший син, який тоді був удома з армії.

Другий крок — домовлятися з покупцями там, де їм зручно. За словами Степанії, замовлення переважно надходять від молодих дівчат, які пишуть у Threads, а деякі приходять і безпосередньо на місце продажу. Постійні клієнти з'явилися саме після публікації в соцмережі. Коли стає прохолодніше, охочих купити квіти більшає: буває, що соняшники чи гладіолуси забирають оптом, а за каллами приїжджали навіть із району.

Третій крок — знайти свій ритм, який не виснажує. Робочий день Степанії починається о п'ятій ранку, адже зрізати квіти треба вдосвіта, щоб вони довше лишалися свіжими. Взимку їй доводиться ходити городом із налобним ліхтарем. До місця продажу вона везе квіти сама, а вдома допомагає чоловік — завантажити, набрати свіжої води та скласти квіти в холодильник. Графік жінка вибудувала так: із неділі до четверга — торгівля, п'ятниця — робота на городі, а субота — день відпочинку, коли жодна робота її не стосується.

Четвертий крок — не брати на себе більше, ніж можна обробити. Попри те, що квіти стали джерелом додаткового заробітку, розширювати господарство Степанія не планує. «Дякую синам, вони мене підтримують. Обидва сини — учасники бойових дій. В мене немає ніяких бажань щось розширювати — є стільки, скільки я можу обробити. Не зможу стільки — посажу ще менше», — ділиться вона.

Історія Степанії починалася не з бізнес-плану, а з любові до квітів, яку вона успадкувала від мами. Першими у великій кількості стали жоржини сорту «Евелінка» — з двох кущиків виросло сто. Згодом жінка почала замовляти саджанці з Нідерландів, коли під час COVID-19 більше часу проводила в соцмережах. А щоб не плутати сорти після несподіваних морозів, веде записи при посадці й викопує бульби із зошитом перед очима.

Тож якщо ви шукаєте справу, яка додасть і заробітку, і радості, придивіться до того, що вмієте чи любите. Іноді достатньо одного допису, щоб вас побачили. Головне — робити стільки, скільки вам під силу, і залишати собі день на відпочинок.