У Дніпрі працює 446 фахівців із реабілітації: як повертають до життя після інсультів і поранень

Реабілітація — це не тільки про відновлення рухів. Це про те, щоб людина знову могла сама себе обслужити, повернутися додому, на роботу чи до улюбленої справи. У Дніпрі таку допомогу можна отримати у восьми міських закладах — п'яти міських лікарнях і трьох центрах первинної медико-санітарної допомоги. Загалом там працюють 446 фахівців: лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, медсестри, психологи й терапевти мови та мовлення.

Окремо в місті збільшили потужність відділення фізичної та реабілітаційної медицини — додали 20 ліжок для військовослужбовців. Нині заклад має 50 стаціонарних реабілітаційних ліжок і сучасне обладнання. А ще він першим і поки що єдиним в Україні пройшов акредитацію та отримав сертифікат «Допротезна реабілітація пацієнтів з травматичними ампутаціями», затверджений Європейським союзом медичних спеціалістів.

Що робить ерготерапевт

Ерготерапевтка Влада працює у відділенні понад чотири роки. За її словами, головне завдання такого фахівця — навчити пацієнта речей, які здаються елементарними.

«Я вчу пацієнтів чистити зуби, одягатися, виконувати все, що пов'язано з навичками самообслуговування, — розповідає фахівчиня. — Щоб після повернення додому, на роботу чи до свого хобі людина могла себе обслуговувати — самостійно або з допомогою. Якщо певну функцію неможливо відновити, ми адаптуємо або компенсуємо її».

Влада працює з пацієнтами після інсультів, травм і ампутацій, а також з ураженнями спинного мозку. Окремий і дедалі більший напрям — реабілітація військовослужбовців.

«Дуже мотивує, коли людина наприкінці реабілітаційного циклу багато чого навчилася і прагне продовжувати заняття, пробувати щось нове», — каже Влада.

Підтримка, якої потребує психіка

Клінічна психологиня Вікторія теж працює переважно з військовослужбовцями. У професію вона прийшла зовсім молодою і зізнається, що перші роки були непростими.

«Коли я тільки починала працювати з військовослужбовцями, мені було 19 років, — розповідає Вікторія. — Спочатку дуже важко, тому мені були потрібні супервізія та психотерапія, щоб зростати й бути достатньо стійкою поруч із ними. Військовослужбовці дуже чесні у своїх словах. Але важливо, що вони почуваються з нами в безпеці й можуть поділитися тим, що переживають».

Головною мотивацією психологиня називає можливість бути опорою для тих, хто цього потребує.

«Я рада, що вони почуваються безпечно у моєму кабінеті, що їм стало хоча б трохи легше, — зазначає клінічна психологиня. — Просто бути поруч, коли їм погано, коли вони шукають довіри чи підтримки — це для мене найбільша мотивація».

Як повертають здатність рухатися

Фізична терапевтка Яна відновлює саму можливість рухатися.

«Через наше відділення проходить дуже багато різних історій, — каже вона. — Це пацієнти з ампутаціями, мінно-вибуховими травмами, інсультами, спинномозковими травмами. Ми працюємо з усіма нозологіями. Найбільше мені запам'ятався пацієнт, якого ми вели після аварії. Він декілька днів перебував у комі, а потім, ще у реанімації, до роботи долучилися всі наші фахівці — психологи, терапевт мови і мовлення, фізичний терапевт та ерготерапевт. Це був довгий шлях, але зараз він веде повноцінне життя і виховує двох дітей. Я вважаю це чудовим результатом».

Самі фахівці наголошують: результат у реабілітації рідко буває заслугою одного спеціаліста. Ерготерапевти, психологи, фізичні терапевти й терапевти мови та мовлення працюють над кожним випадком разом — і саме ця командна робота повертає людей до повноцінного життя. А ще — сила самих пацієнтів: навіть найменший щоденний крок уперед, попри біль і втому, стає для фахівців головним джерелом натхнення продовжувати свою справу.