Як створити дитячий будинок сімейного типу: досвід родини Чумаченків
Чи можна почати з усиновлення однієї дитини, а через роки мати велику прийомну родину? Історія Інни та Станіслава Чумаченків з Одещини показує, що так — якщо мати бажання, підтримку громади та готовність дати дітям слово, якого не порушать.
Інна та Станіслав Чумаченки мріяли про батьківство, тож у 2008 році усиновили двомісячну Софію. Це рішення стало початком великого шляху: невдовзі подружжя дізналося про дітей, які потребують родини, і поступово приймало їх до себе. Спочатку це були брат і сестра, потім ще три сестри, а згодом і п’ятеро братів.
Одного дня до Чумаченків прийшли два хлопці, Максим і Олег, які товаришували з їхніми дітьми. Після смерті матері їм загрожував інтернат. Вони запитали: «Ми знаємо, що у вас прийомна сім’я. Ви могли б прийняти нас?» Інна та Станіслав не могли дати відповіді без рішення служби у справах дітей, але пообіцяли зробити все можливе. «Ми вже дали дітям слово, що їх не залишимо», — згадує Інна.
У будинку, де жила родина, для всіх не вистачало місця. Тому, коли служба запропонувала переїхати до Великої Михайлівки на Одещині у просторий будинок, подружжя погодилося. У січні 2023 року тут офіційно створили дитячий будинок сімейного типу Чумаченків.
Як діти вчаться довіряти? Інна помітила: після влаштування в родину діти уважно стежать, як батьки реагують на помилки чи погану оцінку. Дехто навмисно порушує правила, щоб зрозуміти, чи не повторять вони негативного досвіду. Один із хлопців понад півроку майже нічого не розповідав про себе, а потім зізнався: боявся просити їжу, бо в минулому чув, що їсть забагато. Інна пояснила: у цьому домі він може їсти, коли голодний, і їжі вистачить усім.
«Вони мають знати, що можуть говорити про все й що їх не засудять», — каже Інна. Для неї відчуття родини формується в щоденних речах: спільному часі, увазі до переживань, вечірніх розмовах за столом, коли кожен розповідає, як минув день.
Найважливіший результат — діти самі хочуть продовжити традицію. Старші вже замислюються, що могли б прийняти дитину, яка залишилася без батьків. А один із хлопців, який бачив насильство в минулому, сказав, що хоче вітати свою майбутню дружину так, як Станіслав вітає Інну: добрим словом і турботою.
Якщо ви теж задумуєтеся про прийомну сім’ю, пам’ятайте: спочатку дитина має відчути себе в безпеці, а вже потім можна очікувати навчальних результатів. Для прийомних батьків важливо не залишатися наодинці з труднощами — спілкуйтеся з іншими родинами та фахівцями.
Читайте також
