Життя триває: як жінки села Бубнів на Волині тримають громаду, поки чоловіки на фронті

Директорка місцевого будинку культури Леся Степанюк каже: чоловіків у Бубнові майже не залишилося, тож жінки беруть на себе все — і роботу в полі, і справи громади. «Жінки стають і до трактора, жінки стають на полі до роботи. Допомагають все діти і жінки водять автомобілі. Жінка на селі – велика сила», – розповідає вона.

За словами Оксани Артемок, сільські клопоти тут поєднують із духовними. У неї на війні понад чотири роки рідний брат, пів року тому мобілізували сина, а два роки тому зник безвісти зять. «Треба виорати, треба посіяти, бо це є село, ми з того трошки живемо. Щоб трошки відволіктися від тих таких страшних думок, які бувають і вечорами, то роблю ляльки-мотанки», – говорить жінка.

Хтось знаходить сили в творчості. Віта Баранович навчає дітей розписувати вітраж — щоб у селі була можливість реалізуватися. А в хаті Лариси пахне свіжою випічкою: жінка щойно дістала з печі короваї. Каже, що попри війну життя триває — молодь одружується. Поряд її мама Софія, якій 85. Вона любить вишивати: «Не втомлююся. Забуваю про все. О, вишивала. На фермі робила і вишивала, і буряки дзябала, все робила. І городи мали. Так, як в селі».

Об'єднав жінок храм — саме звідти почалася їхня спільна волонтерська робота. Згодом з'явився жіночий клуб «Крила», розповідає Алла Войтюк, яка також працює в місцевому самоврядуванні. «Ми збиралися в дитячому садочку, ми пекли. Пекли, смажили, варили. По сусідах носили вареники. Носили, возили у військові частини, переймалися тим всім, щоб швидше була перемога», – каже вона.

За її словами, жінки збирають гроші й на техніку для військовослужбовців, придбали дрони. «Наш священник має власну пасіку і він жертвує скільки потрібно. Стільки дає нашим військовим меду для того, щоб вони там були здорові, відчули запах рідної домівки. Церковний хор теж долучається до нашого волонтерства. Ми збираємо кошти, колядуємо і всі кошти даємо на ЗСУ», – розповідає Алла Войтюк. Минулого року жінки наколядували 56 тисяч гривень: 10 з них залишили на потреби храму, решту віддали на ЗСУ.

Леся Степанюк показує першу світлину з вертепу, який за роки став на селі традицією. Місцеві чекають тієї особливої пори, коли лунатиме українська коляда. Священник Василь каже, що місцеві жінки «несуть на плечах громаду», бо відчувають силу, яка стоїть за їхніми плечима. Нині в Бубнові готують нову партію допомоги на передову — планують зібрати орієнтовно 60 посилок із теплим одягом та дитячими малюнками.

Коротко: коли чоловіки на фронті, саме жінки тримають село — від трактора в полі до коляди для ЗСУ. Їхня сила не в гучних словах, а в щоденній роботі, турботі одне про одного і вірі, що життя переможе.