Обійми проти страху: історія онкохворої дніпрянки, яка вийшла до людей з плакатом

Історія Ірини розпочалася за місяць до повномасштабного вторгнення. Тоді вона дізналася, що хвора на рак, і хворобу виявили одразу на четвертій стадії. Жінка зізнається: тоді було багато шоку й нерозуміння, але вона вирішила не опускати руки.

«Звісно, шок, нерозуміння, чому і як... Але я не стала опускати руки. Борюся вже чотири з половиною роки. За цей час змінилося багато схем лікування. Понад рік я на постійній, безперервній хіміотерапії», — розповідає Ірина.

Жінка каже: емоційно це дуже важко, особливо коли до хвороби додаються погане самопочуття та біль. Саме тому вона вирішила вийти на Набережну з плакатом і запропонувати незнайомцям обійнятися. Головна мета — показати, що рак не заразний, і нагадати, що підтримка важлива.

«Я люблю обіймашки. Це по-перше. По-друге, мені дуже хочеться, щоб люди знали і розуміли, що рак — це незаразно. Що можна і треба підтримувати людей, не відвертатися від них, бо це ще одна емоційна яма, в яку деякі падають і вже не вибираються з неї», — пояснює дніпрянка.

Експеримент показав: багато хто розуміє і не боїться підійти, але є й ті, хто відвертається або дивиться зневажливо. Втім, перша ж дівчина, яка підійшла обійняти, розвіяла всі сумніви Ірини. Вона зізнається: коли незнайомці реагують позитивно, це надзвичайно підтримує.

Після того, як жінка поділилася своїм досвідом, їй написали багато онкохворих дівчат. Вони дякували за сміливість і казали, що якби були в Дніпрі, теж прийшли б обійняти.

Щоб не впадати у відчай, Ірина почала в'язати. Спочатку це були «котокульки», які роз'їхалися по всьому світу, навіть на всі континенти, окрім Антарктиди. Частину робіт вона продає, а військовим дарує. Рік тому захопилася створенням етноаксесуарів — «припинд». Вони вже є в Америці, Канаді та Європі. Це допомагає триматися і трохи заробляти на лікування.

Найбільша опора для Ірини — її чоловік. Він завжди поруч, тримає за руку та обіймає, коли вона чує погані новини. Жінка радить усім не чекати 40 років, щоб почати слідкувати за здоров'ям, а після 40 — обов'язково проходити чекапи. І головне — не переставати мріяти.

«Я ж дуже раджу всім: бажати, мріяти, хотіти, намагатися, творити, йти до своєї мрії», — додає Ірина. Її спільна мрія з чоловіком — перемога, яку вона дуже хоче побачити на власні очі.