Жінки на Волині взяли на себе село, господарство і волонтерство: історія Бубнова
У селі Бубнів на Волині майже не залишилося чоловіків — вони на фронті. Тож уся робота на землі, вдома й у громаді лягла на жіночі плечі. І з цим вони дають раду.
«Жінки стають і до трактора, жінки стають на полі до роботи. Допомагають все діти і жінки водять автомобілі. Жінка на селі – велика сила», – розповідає директорка місцевого будинку культури Леся Степанюк.
Сільські клопоти тут поєднують із духовними. В Оксани Артемок на війні вже понад чотири роки рідний брат, пів року тому мобілізували сина, а два роки тому зник безвісти зять. Жінка каже: «Треба виорати, треба посіяти, бо це є село, ми з того трошки живемо. Щоб трошки відволіктися від тих таких страшних думок, які бувають і вечорами, то роблю ляльки-мотанки».
Поруч — інші жінки, кожна зі своєю справою. Віта Баранович навчає дітей розписувати вітраж, аби малеча мала де реалізуватися. У хаті Лариси пахне свіжою випічкою: вона щойно дістала з печі короваї й каже, що попри війну життя триває — молодь одружується. Поряд — її мама Софія, якій 85. Жінка любить вишивати: «Не втомлююся. Забуваю про все. О, вишивала. На фермі робила і вишивала, і буряки дзябала, все робила. І городи мали. Так, як в селі».
Об'єднав жінок храм — саме звідти почалася їхня спільна волонтерська робота. Згодом з'явився жіночий клуб «Крила», розповідає Алла Войтюк, яка також працює у місцевому самоврядуванні. «Ми збиралися в дитячому садочку, ми пекли. Пекли, смажили, варили. По сусідах носили вареники. Носили, возили у військові частини, переймалися тим всім, щоб швидше була перемога», – говорить вона.
За її словами, жінки збирають гроші й на техніку для військовослужбовців, уже придбали дрони. Долучається й священник Василь: має власну пасіку та передає військовим мед, аби ті «відчули запах рідної домівки». Церковний хор також допомагає — збирає кошти, колядує і передає їх на ЗСУ. Минулого року вдалося наколядувати 56 тисяч гривень: 10 з них залишили на потреби храму, решту віддали військовим.
Леся Степанюк показує першу світлину з вертепу, який за роки став на селі традицією. Місцеві чекають тієї особливої пори, коли лунатиме українська коляда. А священник Василь каже, що жінки «несуть на плечах громаду», бо відчувають силу, яка стоїть за їхніми плечима.
Нині в Бубнові готують нову партію допомоги на передову — планують зібрати орієнтовно 60 посилок із теплим одягом та дитячими малюнками.
Коротко: у Бубнові жінки замінили чоловіків на полі й у громаді, поєднують господарство з волонтерством, плетуть ляльки-мотанки, вишивають і печуть короваї, а разом із храмом збирають кошти та допомогу для військових. Їхня історія — про те, що село живе далі, навіть коли майже всі чоловіки на фронті.
