«Я його ніколи не залишу»: як військові вивезли з-під обстрілів родину з паралізованим чоловіком

Чи замислювалися ви, як діяти, якщо рідна людина не може пересуватися сама, а виїхати треба негайно? Подружжя Кандибіних із прикордонного села Есманської громади пройшло цей шлях до кінця — і тепер вони в безпеці.

Валентина та Василь залишалися вдома навіть тоді, коли сусіди вже виїхали. Василь після інсульту близько семи років паралізований і потребує постійного догляду. Навесні в селі зникло світло, згодом — вода. Їжу готували на печі, телефони заряджали від генератора або сонячної батареї.

Самостійно вивезти чоловіка було нереально, і Валентина це усвідомлювала: «Уже всі уходили, хтось раніше уходив, а я його ж не потягну. На чому ти його потягнеш? На собі? Розумієте? Це було нереально просто». Думки залишити Василя в неї не було: «Я його ніколи в житті не залишу, навіки вічні ніколи не залишу. За будь-яких обставин я його завжди виходжу. Я тільки боялась, що втрачу зір повністю і він залишиться один».

Коли обстріли посилилися, родина звернулася по допомогу до військових. Як розповідає військовослужбовець Дмитро Журавель, на зв'язок вийшов боєць і повідомив про сім'ю, яка просить евакуації: люди залишалися в селі, хоча населений пункт вивезли раніше. За його словами, жити там неможливо, адже село атакують щодня: «У тому населеному пункті, звідки ми евакуювали, життя немає. Бо його розбирають буквально кожен день — по кілька десятків FPV-дронів "Молнія" та інших за день».

План склали за один вечір і узгодили із суміжними підрозділами. О п'ятій ранку машина вирушила до села. Журавель оглянув Василя, переконався, що стан стабільний, чоловіка поклали на ноші та вкутали, щоб не переохолодився. З дому винесли й Валентину, а також забрали кота на ім'я Черниш. Далі був кілометр відкритої місцевості до траси.

Під час операції військові не використовували дрони для розвідки — це видало б їхнє розташування. Обстріл почався вже на трасі. «Тільки вискочили на трасу, тільки встигли вискочити, як розпочався такий обстріл. Не знаю, нам, напевно, просто пощастило. Всі хлопці молодці, вони нам допомагали», — згадує Валентина. Журавель додає: «Вибухи були, але нас не побачили, слава Богу. Бо якби побачили, то план би так легко не пройшов, звичайно. Ризики були, звичайно».

Після евакуації подружжя тиждень провело в лікарні, тепер чекає на реабілітацію. У Кролевці тимчасове житло їм запропонувала Аліна Мисенко — жінка, з якою родина раніше не була знайома. Вона ж допомагає необхідними ліками. Нині Валентині потрібна операція, на яку вона збирає 22 тисячі гривень.

Попри все, Валентина не втрачає віри: «Жива. Чоловік теж живий. Я його винесла, я його виходила. Це найголовніше, ніколи не треба опускати руки. Головне, тепер усе позаду. Нас пролікували тиждень, ми полежали в лікарні. Тепер чекаємо на реабілітацію».

Коротко: якщо поруч із вами людина, яку неможливо вивезти самотужки, не зволікайте — звертайтеся по допомогу до військових чи рятувальників. Своєчасний дзвінок може стати тим кроком, який збереже життя вам і вашим близьким.