Нагороди для захисників: історії двох родин з Вінниччини

Державні нагороди — це не просто відзнаки, а свідчення мужності та жертовності. 26 серпня у Крижополі на Вінниччині відбулася церемонія вручення нагород родині безвісти зниклого захисника Станіслава Жукова та ветерану Олександру Марченку. Подія відбулася у Центрі культури і дозвілля Крижопільської селищної ради, де відзнаки вручали селищний голова Володимир Василишен та ветеран, капітан у відставці Володимир Лозінський.

Дружина Станіслава Жукова, Людмила, отримала відзнаку Міністра оборони України «Хрест Сухопутних військ». Нагороду присудили згідно з наказом від 18 травня 2026 року №560. Станіслав народився 8 травня 1988 року в Красноармійську на Донеччині, а 1995-го родина переїхала до села Кулешів на Вінниччині. Він опанував професії електрика та електрогазозварювальника, а 2009 року одружився з Людмилою. У подружжя народилися двоє синів — Микола та Владислав, а 2025-го Станіслав удочерив старшу доньку дружини Вікторію.

Наприкінці 2020 року родина оселилася в селі Заболотне, де Станіслав працював оператором мобільної котельні у місцевій філії ліцею. 18 квітня 2022 року, одразу після завершення опалювального сезону, він залишив мирну працю та пішов на військову службу. Як розповіла Людмила, відтоді його життя було нерозривно пов'язане із захистом України. У Збройних силах Жуков служив водієм-електриком у відділенні технічного обслуговування автомобільної техніки. 11 червня 2026 року родина отримала сповіщення про те, що солдат зник безвісти за особливих обставин поблизу населеного пункту Ветеринарне на Харківщині.

Другу нагороду — відзнаку Міністра оборони України — вручили ветерану Олександру Марченку. Він народився 8 січня 1992 року в селі Кравцівка на Дніпропетровщині. Після втрати батьків Олександр виховувався в дитячому будинку-інтернаті в Магдалинівці, де здобув професію маляра-штукатура. У 2015 році він переїхав до Києва, зустрів майбутню дружину Вікторію, і згодом родина оселилася на Вінниччині.

1 березня 2022 року Олександр приїхав до села Голубече, а наступного дня добровільно став на військовий облік. 25 жовтня того ж року його мобілізували до Збройних сил. Після підготовки він отримав спеціальність командира танка та служив у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Військовий проходив навчання у Великій Британії, а після повернення виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку — біля Оріхова, Малої Токмачки, Вербового, Новоданилівки та Роботиного. Під час завдання з евакуації танка та екіпажу поблизу Малої Токмачки він зазнав бойової травми.

Після лікування та реабілітації Олександр повернувся до служби — спочатку як водій, а згодом як інструктор навчальної роти з підготовки фахівців танкових підрозділів. На цій посаді він служив рік і вісім місяців, передаючи бойовий досвід побратимам. Нині Олександр має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю III групи внаслідок війни. Також він долучився до громадської організації «Реабілітаційні сили України» у Києві, де допомагає військовим і ветеранам відновлюватися після бойових дій.

Ці історії нагадують: за кожною нагородою стоїть непростий шлях людини. Якщо у вашій родині є військовий, варто цікавитися можливістю отримання відзнак — це не лише визнання, а й підтримка для родини.