Історія кохання військового та менторки: як не чекати ідеального часу

Андрій та Вікторія Підлісні — пара, яка доводить: слушного часу для щастя не існує. Він — 32-річний військовий, що воює з 2014 року, вона — 24-річна менторка освітніх проєктів на деокупованих територіях. Нині подружжя чекає на первістка: Вікторія на шостому місяці вагітності, а на її футболці красується войовнича Леся Українка з підписом «Жінка головнокомандувач».

Їхнє знайомство почалося на сайті знайомств. Вікторія побачила фото чоловіка в білому парадному костюмі морського піхотинця з голубим беретом і подумала: «Це так красиво, що аж страшно!». Андрій, який тоді проводив тренінги з такмеду під Києвом, написав кілька слів українською — і це стало для дівчини важливим показником.

На перше побачення в ресторані Вікторія їхала з острахом і навіть узяла з собою ножа, лишивши батькам записку: «Якщо не повернуся, шукайте тут». Натомість чоловік у костюмі-трійці смажив їй сирники, і ніж не знадобився. Вони проговорили чотири години, поки заклад не зачинився. На День закоханих Андрій запросив її в Чорнобильську зону — «це перевірка на вшивість», жартує він.

Їхні стосунки розвивалися на відстані: Андрій пішов воювати з перших днів повномасштабного вторгнення, але постійно опікувався коханою — знаходив прихистки для її родини, замовляв букети й подарунки. Вікторія їздила до нього на Чернігівщину, Сумщину, Херсонщину, Харківщину, навіть під кордон, коли він воював на Курщині. Іноді зустрічі тривали лише кілька годин, іноді вона жила поруч місяцями — як-от у Слов'янську.

«Я розуміла, що конкретно від мене залежить, чи буде у нас конект», — зізнається Вікторія. Андрій додає: у його батальйоні лише близько 20% дружин приїжджають до бійців, але саме в таких пар більше шансів на міцні стосунки. «Дружина — це святе», — каже він.

Побралися вони восени 2023-го в Херсоні. Освідчився Андрій у горах, хоча раніше вважав, що пара має пожити разом років три-чотири. Але зрозумів: чого тягти? «Якщо зі мною щось станеться, хай краще стосунки будуть офіційними», — пояснює він. Вікторія на такі жарти ображається: «Мені ці гроші будуть до одного місця, якщо з тобою щось станеться. Він скоро вернеться, все складеться добре, і будемо жити з дитиною».

Про вагітність пара мріяла свідомо: здавали аналізи, дбали про здоров'я. Чекають на дівчинку — першу в роду Підлісних. «Багато жінок шкодують, що не мають дитини від людини, яку справді люблять. Тому, коли так воно сталося, я трошки офігєвша була, бо це міняє повністю мій спектр життя на 180 градусів. Але чи я рада? Так, я рада», — усміхається Вікторія.

Для неї Україна — це люди, особливо діти з прифронтових регіонів, з якими вона працює. Андрій, нині керівник армійського корпусу, сприймає країну як домівку: «Я — це Україна, а Україна — це я. Я не готовий віддавати своє комусь».

Історія цієї пари — нагадування: ідеального життя не настане завтра, тож варто жити сьогодні. Кохати сьогодні. І давати початок новому життю — як вони, що вже чекають на свою маленьку Незалежність.