Народжена в день незалежності: історія лікарки з Сум, яка вірить у перемогу

Чи може день народження бути символом цілої країни? Для Марії Федіченко, лікарки-консультантки Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, це не просто збіг. Вона з'явилася на світ у перший день незалежної України, тож кожного року відзначає свято разом із державою.

Жінка зізнається: відчуття належності до України було з нею завжди. «З самого дитинства ніякої думки, що я не українка, мабуть, не було. Воно якось було підсвідомо — це була моя рідна земля. Я гордилася цим, відчувала, що це моє рідне, що я саме на тому місці, де маю бути», — каже вона. Для Марії незалежність — це здатність приймати власні рішення та розвиватися, не озираючись на чужу думку.

У дитинстві Суми здавалися їй цілим світом. «Здавалося, місто настільки велике, неосяжне, цікаве, гарне. Я мало розуміла, що навіть інші міста є», — згадує вона. Медицину Марія почала опановувати у 2008 році, і вибір професії був не випадковим: її підказали і мама, і внутрішнє передчуття.

Робота у швидкій допомозі — це щоденний стрес і зустріч із загрозою життю. «Всі ці травматичні події, бо стикаєшся часто з загрозою життю. І воно змінює тебе», — визнає Марія. Але справжнє випробування почалося ще до 2022 року, коли її рідні та знайомі були змушені тікати з Криму. Тоді вона вперше відчула, що щось докорінно змінюється.

Повномасштабна війна прийшла в її місто, і з'явився страх втратити дім. «Цей весь жах, що ти прокидаєшся, а десь там по місту їздять ворожі танки, ворожі люди, ти боїшся вийти... В мене з'явився страх втратити дім», — ділиться вона. За ці роки Марія втратила колег та однокласника, який загинув на війні. Її серце болить, коли вона згадує про них, а один із найбільших страхів — що країну не буде кому відбудовувати.

Попри щоденні думки про виїзд, жінка залишається в Сумах разом із дитиною. «Думки, щоб поїхати, звісно, були. Вони є кожного дня, але просто кожного дня сподіваєшся, що ось, а може, завтра все завершиться і не треба нікуди їхати», — зізнається вона.

А коли настане перший день після перемоги, Марія мріє про просте людське щастя: «Я хотіла б бачити, як повертаються наші воїни, люди. Щоб бабусі, дідусі, які виїхали, повернулися на ту землю, на яку вони хочуть. Хочу просто бачити радість, що вони повернулися і що хоча б щось їхнє збереглося».

Історія Марії — це нагадування про те, що незалежність — це не лише дата в календарі, а щоденний вибір залишатися собою та вірити у своїх людей.