«На зв'язок так і не вийшов»: історія родини, яка понад рік розшукує зниклого безвісти морпіха

Іноді звістка про зникнення військового приходить не одразу, а пошуки правди стають справжнім випробуванням. Саме так сталося з родиною 37-ї окремої бригади морської піхоти, де служив Дмитро Сергієнко. Він зник безвісти у січні 2025 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Його сестра Анастасія Біляєва розповіла, що Дмитро пішов на службу ще у 2020 році, а після початку повномасштабного вторгнення пройшов навчання на сапера.

«Після того, як він відучився на матроса, він виходив на завдання на декілька днів. Можливо, навіть зранку поїхали, ввечері приїхали. Тобто не було такого, щоб їх відправляли прямо надовго і взагалі без зв'язку. На момент виконання завдання він без зв'язку. Потім він виходив на зв'язок, писав: "Зі мною все добре"», — згадує Анастасія.

Востаннє Дмитро виходив на зв'язок 10 січня 2025 року. Він попередив рідних, що йде на завдання на три-чотири дні, і пообіцяв зателефонувати після повернення. Коли ж минув четвертий день, родина почала хвилюватися.

«На четвертий день ми подзвонили, навіть не я дзвонила, а дзвонила на той момент його дружина. Їй сказав командир, що з ним все добре, він виконує завдання. Сьогодні ввечері він вийде на зв'язок. Але він на зв'язок так і не вийшов 14-го числа», — розповідає сестра військового.

Лише 15 січня родині повідомив про зникнення побратим Дмитра. Згодом інформацію підтвердили у Кременчуцькому РТЦК та СП. Однак, за словами Анастасії, командир заблокував родину і не надавав жодної інформації. На гарячій лінії спершу відповідали, що військовий на позиції, тож родині довелося самотужки їхати до військкомату, щоб оформити звернення про зникнення.

«Приблизно через 10 днів нам привезли сповіщення, що він зниклий безвісти. Хоча до цього ми вже прекрасно знали, що він вважається зниклим», — ділиться Анастасія.

Нині родина продовжує пошуки: звертається до різних служб, бере участь в акціях на підтримку зниклих безвісти та військовополонених. Для сестри цей стан — мов страшний сон, адже доводиться боротися з невизначеністю.

«Це для мене такий страшний сон — дізнатися, що він там чи зниклий безвісти, чи в полоні, чи ще страшніше, що він загинув. Молишся Богові, аби тільки не полон, а з іншої сторони вже молишся, аби хоча б живий і був у полоні, щоб знайшовся. Він не така людина, він вилазив з таких передряг, а тут не може просто так взяти і кинути нас».

Якщо ваш близький зник безвісти, важливо діяти системно: одразу звертайтеся до військової частини та ТЦК, пишіть офіційні запити, фіксуйте всі розмови з командуванням. Не чекайте, поки інформація з'явиться сама — у багатьох випадках родинам доводиться наполягати, щоб отримати хоча б офіційне підтвердження статусу зниклого. Тримайтеся разом, звертайтеся по підтримку до громадських організацій та не втрачайте надії.