Зник безвісти: що робити родинам і як не втратити надію

Уявіть: ви готуєте пиріжки для рідної людини на фронті, а дізнаєтеся, що вона вже кілька днів не виходить на зв'язок. Саме так сталося з родиною 37-річного Валерія Ярового з Сумщини. Він зник під час виконання бойового завдання наприкінці березня 2025 року, і досі про його долю нічого не відомо.

Для 19-річної племінниці Євгенії дядько завжди був душею компанії — веселим, щирим, готовим підтримати. Він ніколи не зникав мовчки: навіть коли не міг поговорити, у відповідь на повідомлення надсилав короткий «плюсик» — знак, що живий. Останній такий знак рідні отримали 21 березня.

Коли державні структури мовчали, Євгенія з родиною почали власні пошуки. Вони моніторили російські Telegram-канали, переглядали важкі відео, сподіваючись знайти хоч якусь зачіпку. Одного разу знайшли фото полоненого із зав'язаними очима — і впізнали в ньому Валерія. Надія зміцніла, але згодом з'ясувалося: на світлині інший чоловік, якого вже давно звільнили.

«У тебе була надія, і ти в одну секунду її втрачаєш...» — ділиться Євгенія.

Пошуки ускладнювала й бюрократія: родині відмовилися приймати особисті речі для ДНК-експертизи, а результати аналізів доньок Валерія внесли до бази лише за пів року через великі черги. Фотографії, які знайшли рідні, не долучили до справи через низьку якість.

Щоб не мовчати, Євгенія почала виходити на акції у Сумах та Києві з плакатом «Полон вбиває». Разом з іншими родинами військових вона нагадує про тих, хто досі не повернувся додому.

Якщо ви опинилися в подібній ситуації, Координаційний штаб радить діяти так:

• Не чекайте — одразу звертайтеся до військової частини або ТЦК, щоб отримати офіційне сповіщення. • З цим документом ідіть до поліції — відкрийте справу та візьміть витяг із реєстру розслідувань. • Здайте ДНК (це мають зробити батьки або діти) та зареєструйтеся в кабінеті Координаційного штабу. • Повідомте про зникнення до Міжнародного комітету Червоного Хреста та СБУ. • Моніторинг російських ресурсів може дати зачіпки, але юридичним підтвердженням полону є лише офіційна інформація від міжнародних організацій або уповноважених органів.

«Хай би якою гіркою була правда — вона краща за невідомість. Поки є хоч якийсь шанс, я виходитиму на площу з плакатом і чекатиму», — каже Євгенія.

Пам'ятайте: чим швидше ви почнете діяти, тим більше шансів знайти відповіді. Не мовчіть, шукайте підтримки та не втрачайте надії.