Історія Юлії Опарівської: що варто знати про тещу Степана Бандери

Юлія Опарівська народилася 10 травня 1898 року в селі Семушова поблизу Сянока. Її батько Василь Ганківський був учителем, а згодом — шкільним інспектором, тож у родині звикли цінувати освіту, українську культуру й громадську працю.

Під час Першої світової війни Юлія познайомилася з молодим семінаристом Василем Опарівським. 1916 року вони повінчалися в Покровській церкві села Бонарівка, того ж року Василя висвятили на греко-католицького священника. Через рік у подружжя народилася донька Ярослава, а ще через рік — син Лев.

«Юлію дуже любили в Бонарівці, бо вона була і вчителькою, і лікарем, і добрим порадником. Вона закінчила університет у Відні, та поляки довго не давали їй роботи, заледве дали початкову школу в с. Завадка. Донька Василя і Юлії Опарівських Ярослава вчилася у Львові в університеті, там познайомилася зы Степаном Бандерою і вийшла за нього заміж. Молоді Степан і Славка часто приїжджали в Бонарівку до родини, погостити до стрийків, братів батька», — пишуть у спогадах історики.

Але спокійне родинне життя обірвалося: почалася польсько-українська війна. Отець Василь добровільно вступив до Української галицької армії, став капеланом 11-ї Стрийської бригади УГА — польовим духівником, чия посада прирівнювалася до рангу сотника. У червні 1919 року під час Чортківської офензиви він був тяжко поранений, і його не вдалося врятувати. Юлія залишилася вдовою з двома дітьми — їй був лише 21 рік.

Вона більше не одружилася, хоч пропозиції отримувала неодноразово, і присвятила себе дітям та вчителюванню. Польська влада часто перешкоджала працевлаштуванню дружин колишніх старшин УГА та людей, пов'язаних з українським рухом, тож знайти роботу було непросто. Згодом Юлія все ж почала викладати у селах Замішанщини, брала участь у роботі «Просвіти», «Рідної школи», «Лугу», допомагала відкривати українські осередки. Саме з її ініціативи в Петрушевій Волі з'явилася початкова школа. Вона проводила курси грамотності й куховарства, навчала німецької мови, позичала книжки, а за потреби допомагала породіллям.

Її донька Ярослава згодом поїхала до Кракова і 1940 року вийшла заміж за Степана Бандеру. Син Лев долучився до українського підпілля. У серпні 1942 року його заарештували німці, три місяці він провів у тюрмі на Лонцького у Львові, де, щоб не зламатися, вишивав українські орнаменти на білому полотні. 27 листопада 1942 року Лева Опарівського разом із 27 членами ОУН розстріляли на Кортумовій горі. Юлія втратила чоловіка у війні за Україну, потім — сина, а її зять Степан Бандера на той час перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен.

Навесні 1944 року радянські війська наблизилися до Галичини, і Юлія розуміла: залишатися небезпечно. Вона готувалася виїхати на Захід — за однією версією до Відня, за іншою до Берліна. 26 липня 1944 року разом із двома знайомими жінками вона дісталася до залізничної станції «Прибівка», але останній поїзд уже пішов, а наступний мав вирушити лише вранці. Супутниці вмовляли її повернутися до Бонарівки, де можна було знайти прихисток, та Юлія відмовилася й вирішила переночувати у своєму будинку на хуторі Завада.

Того дня місцеві бачили поблизу кількох озброєних чоловіків у чорному. Вони розмовляли іноземною і намагалися з'ясувати, чи встигла вчителька виїхати. Одна з жінок, які супроводжували Юлію, збрехала, що та вже сіла на потяг. Увечері озброєні нападники увірвалися до її будинку, шукали гроші, коштовності й, можливо, документи. Дім пограбували, речі розкидали, меблі пошкодили, сімейні світлини опинилися на підлозі. Учительку жорстоко позбавили життя.

Наступного дня тіло Юлії Опарівської виявив місцевий житель Станіслав Графф. Вона померла від втрати крові. Тіло загорнули у біле простирадло й на возі перевезли до Бонарівки. 27 липня 1944 року Юлію поховали всім селом, похорон відбувався поспіхом. Місцевий майстер виготовив простий хрест із залізної труби з написом: «Опарівска Юлія. 26.VII.1944». Чин похорону здійснив священник Іван Клюфас. Могилу Юлії Опарівської згодом віднайшов інженер і краєзнавець Роман Матвійчина. Збереженням поховання опікуються нащадки переселенців із Бонарівки та правнук Юлії — Степан Андрійович Бандера, повний тезка свого відомого діда.

Якщо вам хочеться зберегти пам'ять про таких людей, варто хоча б знати їхні історії. Юлія Опарівська все життя вчила, лікувала, допомагала — і за це її вбили. Її могила досі існує завдяки тим, хто не забув.