Психіатр з Дніпра: як помітити ПТСР у ветерана і чим зарадити близьким

Чи справді кожен, хто побував на фронті, привозить додому посттравматичний стресовий розлад? Психіатр Євген Смаль переконаний: ні, і цей міф завдає реальної шкоди.

«Автоматичний штамп "був на фронті — значить має ПТСР" працює як тавро. Це заважає працевлаштуванню, псує стосунки і, що найгірше, підказує самій людині роль хворого там, де хвороби може не бути», — каже він.

Точної статистики поширеності розладу в Україні немає — під час активної фази війни її складно порахувати. Цифра МОЗ за 2024 рік (близько 29% розладів) стосується лише ветеранів, які вже звернулися по медичну допомогу. За кордоном ризик справді вищий у тих, хто брав безпосередню участь у боях.

Водночас відсутність ПТСР не означає, що наслідків немає. Бувають депресія, порушення сну, наслідки контузій і моральна травма — коли людину руйнує не страх, а пережите нею самою або те, чому вона не змогла зарадити.

Перші дні вдома можуть бути непростими: поганий сон, дратівливість, тривожність — це природна реакція нервової системи на пережите. Важлива не наявність цих симптомів, а їхня динаміка. Якщо за місяць не стає легше або стає гірше — це привід звернутися по допомогу. Серед тривожних ознак — нічні кошмари, флешбеки, уникнення всього, що нагадує про пережите, постійне відчуття загрози, надмірна настороженість, різка реакція на звуки.

Сам ветеран може простежити за трьома показниками: сон, алкоголь, спілкування. Якщо сну дедалі менше, алкоголю більше, а коло людей звужується — варто замислитися.

Розлад не завжди проявляється одразу. Буває відтермінований прояв: повна картина складається пізніше ніж через пів року. Серед військових це трапляється близько 38% випадків, серед цивільних — 15%. Під час служби стан тримається на структурі, завданнях і побратимах, а в цивільному житті ця опора зникає. Загострити симптоми можуть гучні звуки, будівельні роботи, запахи, медичні процедури, біль, певні дати, новини про загибель побратимів, алкоголь і недосип.

Що робити близьким? «Головне правило: родина не лікує ПТСР — це роблять фахівці. Завдання близьких — створити безпечні умови для відновлення та зберегти власні ресурси», — наголошує лікар. Допоможуть передбачуваність, стабільний побут і чіткий розпорядок дня, турбота про сон, повернення до щоденних справ і ролей — документи, ремонт, діти.

А ось чого робити не варто: знецінювати почуття, ставити ультиматуми, контролювати, пити алкоголь разом. «Травма не виправдовує домашню агресію. Захист дітей та слабших — завжди в пріоритеті», — зазначає фахівець. І додає: відпочинок для рідних — не егоїзм, бо виснажена людина не допоможе.

Якщо симптоми легкі й не заважають працювати та спілкуватися, може вистачити самодопомоги: режим сну, спорт, відмова від алкоголю, поступове повернення до звичного життя. Та якщо за місяць краще не стало, сон порушений, з'явилися думки про самогубство, агресія до близьких чи неможливість працювати — потрібен фахівець.

«Звернення до психіатра чи психотерапевта — це не капітуляція чи слабкість. Це така ж необхідна медична допомога, як лікування фізичного поранення чи перелому», — каже Євген Смаль. ПТСР успішно лікується: основа — травмофокусована психотерапія (когнітивно-процесуальна терапія, пролонгована експозиція) та EMDR, за потреби додають медикаменти. Головне — не зволікати.

Коротко: не вішайте ярликів, спостерігайте за динамікою, а не за окремими симптомами, бережіть сон і передбачуваність, не пийте разом і не толеруйте агресію. Якщо за місяць немає покращення — це сигнал до фахівця, і вчасна допомога повертає людину до повноцінного життя.