Григір Тютюнник: як травми дитинства формували його прозу

Григір Тютюнник — постать загадкова і трагічна в українській літературі. Він жив у добу соцреалізму, але писав абсолютно не в його стилі. Його життя — це низка випробувань, які сформували його чутливість і знайшли відображення в кожному творі.

Народився майбутній письменник 5 грудня 1931 року на Полтавщині. Його батько, Михайло Тютюнник, був старший за матір на 16 років і вже мав сина від першого шлюбу — Григорія, який згодом стане відомим письменником. Уже в півтора року Григір пережив перший голод, який назавжди залишив слід: він перестав ходити, сміятися й говорити. Цей досвід повторювався в його житті ще двічі — під час війни та в повоєнні роки. Саме тому їжа в його творах стає особливою подією, а герої часто мріють про неї.

Коли Григору було шість, заарештували батька. Невдовзі хлопчик опинився далеко від дому, у селі Щотове на Луганщині, у родині батькового брата. А мати... завела роман з одруженим чоловіком. Цей автобіографічний епізод ліг в основу оповідання «В сутінки» і зробив стосунки з матір'ю дуже болючими.

У 11 років, щоб уникнути голоду, Григір сам пішов із Донбасу на Полтавщину. Два тижні він ішов через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград, Полтаву, Диканьку, Опішню. Ці мандри згодом оживуть в оповіданнях «Облога» та «Климко».

Життя Григора було тісно пов'язане з Харковом і Донбасом. Після військової служби він вступив на російську філологію в Харкові — типовий на той час шлях перелаштування свідомості україномовної дитини. Спершу він навіть писав російською, але згодом повернувся до української. У 1959 році одружився з філологинею Людмилою, а через кілька років опинився в Артемівську, де викладав у вечірній школі. Життя на Донбасі його пригнічувало — він постійно згадував про пияцтво серед місцевих.

Усе життя Григір перебував у тіні свого старшого брата, теж Григорія, який був на десять років старший і вже відомим письменником. Дебютувавши, Григір чув натяки, що журнал міг переплутати його з братом. Після смерті брата в 1961 році на нього ліг обов'язок опікуватися його спадщиною. Він навіть пробував публікуватися під псевдонімом, щоб не загубитися в цій тіні.

Його прозу часто називали дитячою, але в ній багато мороку. У новелі «Червоний морок» ідилічна картина рибальства перетворюється на трилер про війну. В оповіданні «Обмарило» щасливе очікування поросят закінчується катастрофою. Його герої — люди покалічені, покинуті, з трагедією всередині.

Родинне життя Тютюнника теж було складним. Він не вмів заробляти, часто позичав гроші, а годувальницею була дружина. Молодший син Василь згадував про батька з образою, кажучи, що такі люди не повинні створювати сім'ю. Розраду Григір шукав в алкоголі.

6 березня 1980 року Григір Тютюнник пішов із життя сам. Його смерть досі залишається загадкою. Але його проза — це щемливий і чесний портрет української душі, яка болить, любить і шукає себе між селом і містом, між минулим і майбутнім. Читайте його — і ви побачите світ очима людини, яка відчувала надто глибоко.