50 місяців полону і білі троянди: історія матері, яка чекає сина

Родіон Номировський служить у Збройних силах України й перебуває в російському полоні з липня 2022 року. За цей час четверо звільнених українських військових приїздили до його матері Валентини в Південне на Одещині — привозили звістки від сина та білі троянди. Ці квіти Родіон дарував матері ще до повномасштабної війни, а тепер вони стали для родини символом зв'язку з ним.

Валентина розповідає, що Родіон — молодший із двох її синів, різниця у віці між братами — 16 років. До війни вони багато спілкувалися і були близькими не лише як родичі, а й як друзі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, обидва сини вирішили долучитися до війська і повідомили про це матері, приїхавши до неї разом із дружиною старшого сина.

«Я не знаю, які вже тоді емоції нас опановували, але я гордилась. Я вважала, що це правильні чоловічі вчинки», — згадує Валентина.

Спочатку брати служили разом, згодом їх направили на різні напрямки. Старший син був командиром взводу на Херсонщині, а Родіона, який також командував взводом, відправили на Харківщину. Під час служби він щоранку та щовечора надсилав матері короткі відео, щоб вона знала: у нього все гаразд.

«Доброго ранку, у мене все 4.5.0. Код 4.5.0. у військовому сленгу означає «все спокійно» або «все добре» Бажаю гарного дня, приємного настрою та вільних думок. Цілую, люблю, обіймаю», — говорив він на одному із записів.

10 липня 2022 року Родіон перестав виходити на зв'язок. Згодом Валентина дізналася, що автомобіль, у якому перебували її син та його водій, потрапив під артилерійський обстріл. Обидва були поранені та потрапили в російський полон. Спершу родині повідомили, що Родіон зник безвісти.

Тоді Валентина почала самостійно шукати інформацію про сина: телефонувала до різних установ і записувала все, що вдавалося дізнатися, у зошит. «По 50 дзвінків в день було, навіть більше. Я знайшла інформацію про нього, що живий і поранений», — розповідає жінка. Через деякий час вона отримала підтвердження, що син у полоні.

Білі троянди, які Родіон вважав вишуканими, після його потрапляння в полон набули для Валентини іншого значення. «Я червоні теж люблю, але тепер вже білі — це понад усе. Це вже символ моєї родини», — каже вона.

Звільнених із полону військових, які мали можливість поспілкуватися з Родіоном, він просив зателефонувати матері, а за можливості — передати їй білі троянди. До Валентини в Південне з такими звістками вже приїжджали четверо військових. Останній букет їй передав звільнений військовий Богдан. Уперше звістку від сина їй передав голова Коблівської сільської ради, а згодом приїхав із букетом із 15 білих троянд. Прохання Родіона передав Олег Самарський, звільнений з полону військовий, який перебував із її сином в одній камері: «Син дуже-дуже просив передати мені білі троянди. І він передав».

Саме через звільнених військових Валентина дізнається й про те, як Родіон поводиться в полоні. За їхніми розповідями, він читає іншим полоненим книжки вголос, співає, коли це дозволяють, і намагається підтримувати людей, які перебувають разом із ним. «Кажуть хлопці, що він виділяється поведінкою. Він тримає камеру в тонусі. Він читає книжки в голос їм. Він співає пісні, коли дозволяють», — розповіла Валентина. До повномасштабної війни Родіон займався спортом і добре знає анатомію — за словами звільнених військових, навіть у полоні він намагається підтримувати фізичну форму. Водночас Валентина переказує їхні свідчення про вкрай погане харчування під час утримання в Курську.

Першого листа від Родіона Валентина отримала приблизно через сім-вісім місяців після його потрапляння в полон. Він був коротким: «Мамуля, привіт. Я в полоні, все добре». Згодом надійшли ще чотири листи. Мати розповідає, що навіть у них син зберігає притаманний йому гумор. В одному зі звернень він написав: «Здравствуйте, моя дорога королева світу». За словами Валентини, так він звертається до неї в кожному листі.

Сама жінка за час полону сина написала йому близько 50 листів. Із розповідей звільнених військових вона знає, що Родіон отримав приблизно десять із них. В один із листів Валентина вклеїла пелюстку квітки. Вона сумнівалася, що такий конверт передадуть синові, однак згодом військові, які повернулися з полону, розповіли їй, що Родіон його отримав. Одного разу йому передали одразу вісім листів від матері. «За один раз отримав вісім моїх листів. Вся камера ридала. І він ридав», — розповіла жінка.

19 серпня у Родіона день народження. Поки син залишається в полоні, Валентина щороку замовляє цього дня торт і пригощає друзів, близьких та сусідів. Відтоді, як Родіон потрапив у полон, його мати також бере участь в акціях на підтримку українських військовополонених та зниклих безвісти й продовжує писати синові листи.

Найбільше Валентина чекає звістки про його повернення в Україну: «Найбажаніше моє бажання, мрія — це обійняти сина. Я буду трохи спокійніша і щасливіша, коли він буде хоча б на українській землі. Хай не я його обійму, коли обмін буде. Тоді я буду впевнена, що він є, живий, що він повернувся».