Чи варто залишатися в селі, яке вимирає: історія подружжя з Гошева

Ви коли-небудь замислювалися, що відчуває людина, коли навколо пустіють хати, а сусіди роз'їжджаються хто куди? Історія Анатолія та Лідії Барановських із села Гошів Овруцької громади на Житомирщині — саме про це. Вони все життя прожили в рідному селі й не планують його покидати, попри те, що село поволі згасає.

Ще у 90-х роках тут мешкало 1095 людей. Тепер — лише 318, і більшість із них пенсійного віку. Занепад почався у 2000-х, коли розпався місцевий колгосп і люди втратили роботу. За словами Анатолія, на околиці села тепер живуть лише близько десяти сімей. Він розповідає: «Тут все закинуте, ніхто тут вже не живе. Тут як хата, так і через хату немає населення. Все повмирало, всі, хто міг, повиїжджали». Старий магазин на околиці не працює вже багато років, бо немає покупців.

Школу, яка проіснувала 60 років, закрили у 2024-му — бракувало дітей. Тепер школярі їздять на навчання за 12 кілометрів, до Овруча. Проте село ще тримається: працюють два магазини, фельдшерсько-акушерський пункт і сільська рада. Як зазначає Лідія, «село старається жити», і саме тому вони з чоловіком лишилися.

Подружжя разом уже 33 роки. Їхні діти виїхали: донька працює в Києві, син навчається і працює в Житомирі. А самі Барановські тримають чимале господарство: свиней, курей, качок, індиків і теля. Останні п'ять років вони разом займаються бджільництвом. Лідія зізнається, що ініціатива була її, але практично все робить чоловік: «Мої дід з бабою тримали бджоли, і в мене також з'явилося бажання цим займатися».

Окрім того, вони обробляють понад 3 гектари землі — сіють зерно, косять сіно, садять городину. Вирощене йде і для себе, і на продаж. Лідія каже, що працювати важко, але їм подобається. Вона любить вирощувати квіти та співати — жінка виступає в народному колективі «Дивоцвіт» у місцевому будинку культури. Щоправда, учасників стає дедалі менше, бо молодь виїжджає. «Гине село. Люди виїжджають, бо немає де працювати, немає роботи людям», — з жалем говорить Лідія.

Тож якщо ви теж замислюєтеся, чи варто лишатися в селі, яке потроху порожніє, історія Барановських показує: навіть там можна жити повноцінно, якщо мати власне господарство, справу до душі та підтримку близької людини. Головне — не боятися працювати й шукати радість у простих речах.