Як зберегти тепло рідного дому: історія Марії з Якимівки

Для кожного з нас рідний дім має особливий смак і запах. Для Марії Козицької, яка народилася і провела перші 16 років у селищі Якимівка на Мелітопольщині, це фірмовий квас, соковита черешня та медові кавуни. У мирному житті вона навіть не уявляла, що колонки російської техніки на вулицях рідного селища стануть реальністю.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марія була в Запоріжжі, але одразу повернулася до батьків. «На автовокзалі нам дивом дістався останній квиток у рідні краї. Я дуже довго не могла його викинути, берегла...» — згадує вона. Та вже за кілька днів стало зрозуміло: колишнє життя не повернути. Люди масово тікали, селище опинилося в інформаційному вакуумі, а окупанти поводилися дедалі зухваліше.

«Чим більше тривала окупація, тим більше вони нахабніли. Завжди ходять зі зброєю, завжди рука в нього на гачку лежить, і він з тобою так розмовляє... Людей забирали дуже часто. Я бачила: з ринку йдеш — забрали якогось чоловіка, і невідомо, що з ним сталося», — розповідає Марія.

Коли сусідні будинки почали обшукувати, родина вирішила евакуюватися до Запоріжжя, де жила мамина сестра. Безпека виявилася омріяною, але згодом прийшла болюча звістка: у їхній дім заселилися російські військові. «Окупанти там усе поламали... Це була для мене така дуже болюча новина — що саме в наш дім заселилися ці російські військові. Наразі мені не відомо, що саме з моїм будинком», — ділиться дівчина.

Запоріжжя стало для Марії другою домівкою, але минуле час від часу нагадує про себе через випадкові асоціації. «Йду вулицею і чую якийсь знайомий запах — той самий, з дому, я одразу згадую. Якщо я бачу якесь місце, яке нагадує мені мій дім, я так само згадую. Є такі моменти, що ти ніби живеш вже своє життя в своєму ритмі, але є те, що змушує тебе на хвилинку затриматися та згадати свій дім», — каже вона.

Марія переконана: ностальгія — це не слабкість, а спосіб зберегти зв'язок із рідним краєм. Адже спогади неможливо відібрати чи знищити. Дозвольте собі сумувати за домом, згадуйте його з теплом — це допоможе пережити розлуку та зберегти внутрішню опору.