Три нагороди посмертно: історія військового з Вінниччини
Родина полеглого захисника Ігоря Лівандовського отримала три відзнаки. Як зберегти пам'ять про героя та підтримати близьких — розповідаємо далі.
Втрата близької людини — це завжди біль, але особливо важко, коли йдеться про захисника України. Родині старшого солдата Ігоря Лівандовського з Вінниччини передали три посмертні нагороди. Що варто знати про церемонію та як вшанувати пам'ять героя?
7 вересня у Крижополі відбулася передача державних і відомчих відзнак дружині загиблого Надії та доньці Софії. Ігор загинув 5 квітня 2026 року поблизу села Ізбицьке на Харківщині під час виконання бойового завдання. Йому було 28 років.
Посмертно військового відзначили: — «Комбатантський хрест» — за мужність у боротьбі за Батьківщину; — відзнакою Президента України «За оборону України»; — відзнакою Міністра оборони України «Хрест Повітряних Сил».
Ігор служив у військовій частині А2643, обіймав посаду оператора маневреної групи радіопеленгаторного комплексу. Його побратим Денис Прядко згадує його як добру, відповідальну та сміливу людину.
«Можу охарактеризувати його як добру людину, по-доброму наївного, який дуже переживав за свою родину, за донечку Софійку, за дружину, за матір. Можу назвати його дуже сміливим, який завжди виконував завдання відповідально. Завдяки таким героям тримається оборона України», — розповів Денис.
Дружина Надія пригадує: в останні дні перед загибеллю Ігор розповідав про складну ситуацію на позиціях. Через роботу ворожих засобів радіоелектронної боротьби військові мали проблеми зі зв'язком, тож телефонувати рідним доводилося, переходячи на інші позиції. Остання розмова подружжя відбулася за два дні до того, як Ігор перестав виходити на зв'язок.
«Він сказав: "Я не буду часто дзвонити. Просто знайте, що ми вас любимо всі"», — згадує Надія.
Подруга Ігоря Наталя, яка знала його близько трьох років, розповіла, що вони стали дуже близькими. Чоловік завжди знаходив час для друзів, міг заїхати, поговорити та підтримати. Востаннє вони бачилися перед його від'їздом на Харківщину — випили кави та попрощалися. Ігор запевнив, що повернеться за пів року.
«Він обійняв мене і сказав: "Ну все, Натусик, я через пів року повернуся, зустрінемося і поп'ємо кави". На жаль, тепер із кавою ходжу на кладовище до нього», — поділилася Наталя.
Ігор Лівандовський народився 7 травня 1997 року в Крижополі. Дев'ять років життя присвятив службі — працював у війську, поліції та пенітенціарній системі. Разом із родиною жив у селі Голубече Крижопільської громади. На військову службу його призвали 13 березня 2023 року.
Ця історія — нагадування про те, як важливо цінувати кожну мить із рідними та підтримувати сім'ї загиблих героїв. Якщо ви знаєте родину, яка втратила близьку людину на війні, не залишайтеся осторонь: зателефонуйте, завітайте в гості, допоможіть із побутовими питаннями. Часом найцінніше — просто бути поруч і вислухати.
