Сільський футбол, чужі прізвища та бійки: історія українця з Грузії
Андрій Андрейчук, який нині грає за грузинську «Гагру», розповів, як у 14 років виступав проти дорослих чоловіків під чужим прізвищем. Його шлях у футбол розпочався з сільських турнірів, де траплялися справжні бійки.
Узимку цього року Андрій Андрейчук став гравцем грузинської «Гагри», за яку вже встиг забити чотири голи та віддати два асисти. В Україні нападник захищав кольори «Прикарпаття», «Олександрії» та «Буковини», а його футбольний шлях розпочався з районних змагань.
У 14 років Андрій потрапив у сільський футбол і виступав під чужим прізвищем, адже команді було заборонено заявляти гравців молодших за 16 років. У розмові з журналістом NV Андрейчук зізнався, що іноді забивав по шість голів за гру, а також пригадав, що під час матчів на районному рівні часто виникали бійки.
«Я потрапив у футбол досить пізно — мені було майже 15 років. До цього жив у селі й грав із друзями за школою. Взагалі потрапив у футбол випадково: був турнір «Шкіряний м’яч», мене покликала команда з району. Якось добре себе там проявив, і влітку мені зателефонували з «Прикарпаття» та запропонували перейти до них», — розповів Андрій.
Футболіст зізнається, що тоді навіть не уявляв, як працює система U-15, U-17. Він пройшов усі щаблі в «Прикарпатті» — від молодіжної команди до першої, а після пів року в основі отримав пропозицію від «Олександрії».
Окремо Андрій згадує період виступів на районі, коли йому доводилося грати проти дорослих чоловіків. «Це був такий футбол: я ще молодий хлопець, а граю проти мужиків, які не шкодують ніг. Але я завжди славився бійцівськими якостями. Для мене це був плюс, що в 14–15 років я вже грав проти дорослих чоловіків», — зазначив нападник.
За його словами, бійки на районних матчах були звичайною справою. «Звичайно, було дуже багато. Особливо коли ми грали вдома і суддя, на думку людей, погано судив. Бувало таке, що після гри й суддю били, і між собою билися. Це районний футбол, це класика українського району», — поділився спогадами Андрейчук.
Спочатку забивати дорослим суперникам вдавалося нечасто, але вже у 15 років під час літньої відпустки він повертався додому і грав на районі під іншою карткою, іноді забиваючи по шість голів за матч. Утім, згодом його «розкусили» — з’явилися чутки, що хлопець не заявлений офіційно. Тоді Андрій вирішив припинити такі ігри, адже зрозумів, що районний футбол може бути небезпечним, а для професійного розвитку вони вже не потрібні.
Ця історія — нагадування, що шлях до професійного футболу не завжди є простим. Але саме такі випробування, як гра проти старших і досвідченіших суперників, допомагають виховати характер і бійцівські якості, які стають у пригоді на найвищому рівні.
