Ордени «За мужність» передали родинам двох полеглих захисників з Одещини

17 вересня родинам Віталія Поточного та Владислава Буюклі передали ордени «За мужність» III ступеня. Обидві нагороди — посмертні.

Віталій Поточний народився 16 листопада 1986 року в селі Криві Озера на Миколаївщині. Навчався у Кам'янській загальноосвітній школі Очаківського району, а перед службою працював на будівництві в Одесі. У березні 2022 року його призвали до Сил оборони України. Він служив стрільцем у 15-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України «Кара-Даг» і мав позивний «Скорпіон». Загинув 23 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Малої Шапківки Куп'янського району на Харківщині. Поховали захисника 19 липня 2025 року на кладовищі села Новоукраїнка. Орден його родині вручили згідно з указом президента України №540/2026.

Владислав Буюклі — підполковник поліції, родом із села Кубей Болградського району, навчався та жив у Болграді. Від початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на півдні України, згодом служив у штурмовому полку «Цунамі» Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Загинув 18 липня 2025 року. Тривалий час він вважався безвісти зниклим, і загибель підтвердили лише нещодавно. У нього залишилися мама, брат, дружина та двоє дітей. Крім ордена, його посмертно відзначили Срібним хрестом та Комбатантським хрестом — почесними нагрудними знаками Головнокомандувача Збройних Сил України.

Орден «За мужність» III ступеня — державна нагорода, якою відзначають військовослужбовців, правоохоронців і цивільних за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту суверенітету й територіальної цілісності України, а також під час виконання військового чи службового обов'язку. Нагороду можуть присвоювати посмертно. Вона має три ступені, і III ступінь є початковим.

Якщо у вашій родині чи серед знайомих є загиблий захисник, варто знати: державні нагороди передають рідним, і цей процес можна відстежити через місцеву громаду або територіальний центр комплектування. А ще — пам'ять про людину живе не лише в ордені, а й у розповідях тих, хто її знав. Якщо маєте що згадати про Віталія чи Владислава — поділіться цим із близькими.