Дідусева хата на Рівненщині стала етносадибою: історія Марії Шершун

Чи замислювалися ви, що може стати з батьківською хатою, якщо роками до неї ніхто не заходить? У селі Злазне на Рівненщині ця історія закінчилася добре: оселя, зведена після Другої світової війни, знову відкрила двері для людей.

Марія Шершун облаштувала в ній етносадибу. Тут зібрали вишиті рушники, старовинні предмети побуту, ткацький верстат і піч, яка й досі працює. Господиня випікає пироги та варить гарбузову кашу, якою пригощає відвідувачів. У хатин історія непроста: колись це був дім дідуся й бабусі Марії. За словами жінки, її батько розповідав, що під час Другої світової війни село спалили — залишилися лише дві хатини.

«Вже десь в 50 роках тато казав, що він сам заготовляв дерево із батьком для цієї хатини. Звівши цю хатину, дідусь оселився тут зі своєю родиною. Але бабуся дуже рано померла, залишивши чоловіка з дітьми», — розповідає Марія.

На подвір'ї росте столітня груша, яку жінка називає нагадуванням про важливість коріння. Саме тому вона й заснувала етносадибу.

«Вітаю вас щедрим грушевим урожаєм на подвір'ї мого діда Бачука Тимофія Романовича. Ця столітня груша вже не перший рік радує нас таким урожаєм. Вона ніби нагадує, що коріння важливе, що те, що поєднує мене з моїм родом, з моєю ріднею має мати продовження. Тому я на подвір'ї нашої нашого родинного обійстя заснувала етносадибу», — каже вона.

Серед родинних реліквій — рушник бабусі Варвари. Марія пригадує, що замолоду не розуміла його цінності й випрала у звичайній теплій воді, після чого рушник позеленів. Лише тоді жінка усвідомила, яка це робота. Відтоді вона бере узори саме з нього для власних вишивок.

Серцем етносадиби Марія називає піч. За її словами, це не лише місце, яке гріє, а й смачно пахне. Щоб дістати чавун із кашею, тут користуються рогачами, а щоб витопити — коцюбою.

Жінка наголошує: історія садиби тримається на родинних цінностях, які варто берегти.

«Те, що ми передамо нашим наступним поколінням», — підсумовує вона.

Якщо у вашій родині є хата, до якої давно не заходили, — можливо, це привід не продавати її, а дати їй нове життя. Почніть із малого: приберіть, знайдіть кілька родинних речей, зберіть історії старших. Навіть одна кімната, де звучить дитячий сміх і пахне пирогами, здатна повернути дім до життя.