На Тернопільщині попрощалися з полеглим воїном Миколою Сидягою

Втрата близької людини — це завжди біль, який важко вгамувати словами. Але коли йдеться про захисника, який віддав життя за Україну, біль стає спільним для всієї громади. Саме так сталося у Великих Бірках на Тернопільщині, де провели в останню путь Миколу Сидягу.

Микола Анатолійович народився 29 листопада 1968 року. Він був єфрейтором, механіком-водієм-оператором другого взводу протитанкових керованих ракет першої роти протитанкових ракетних комплексів військової частини А5015. 19 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання, він загинув у районі населеного пункту Угроїди Сумської області.

Провести Героя в останню дорогу прийшли рідні, друзі, побратими, односельці та небайдужі мешканці громади. Лунала тужлива мелодія оркестру, а священнослужителі Великобірківського деканату розділили біль непоправної втрати. У громаді кажуть: разом із родиною плаче вся громада, і немає слів, здатних зменшити біль цієї втрати.

Що робити, коли горе торкається вашої родини чи знайомих? Перш за все, не залишайтеся наодинці зі своїми почуттями. Дозвольте собі плакати, говоріть про втрату з близькими, згадуйте найкращі моменти. Якщо є потреба — зверніться до психолога або священника, які можуть допомогти знайти опору.

Підтримка родини загиблого — це не лише слова співчуття, а й конкретні справи. Допоможіть з організацією похорону, приготуванням поминального обіду, будьте поруч у складні моменти. Важливо також зберігати пам'ять про Героя — діліться спогадами, фотографіями, історіями з життя.

Громада Великих Бірок висловлює щирі співчуття мамі Ользі Павлівні, дружині Мирославі, дітям Юлії та Арсену, усім рідним, близьким, друзям та побратимам. Нехай Господь дасть сили пережити цю непоправну втрату, а світла пам'ять про Героя назавжди залишиться у наших серцях.

Пам'ятайте: підтримка тих, хто втратив близьку людину, — це не одноразова дія, а тривалий процес. Будьте поруч, слухайте, допомагайте, і разом ви зможете подолати найтемніші часи.