Як родинам без житла допомагає будинок «Добра мама» на Хмельниччині

Уявіть, що ви втратили дім і не знаєте, куди податися. Саме в такий момент важливо знати, що є місця, де вас приймуть і підтримають. Одне з таких — будинок «Добра мама» у Теофіпольській громаді на Хмельниччині. Його створило подружжя Василь та Юлія Сапєлкіни.

Ідея виникла не на порожньому місці. До повномасштабного вторгнення вони заснували громадську організацію «Благодійний центр "Довіра"» і допомогли приблизно 70 родинам. Але згодом зрозуміли: деяким сім'ям одноразова підтримка не допомагає — їм потрібен дах над головою.

Сам будинок придбали на аукціоні після початку вторгнення. Гроші на це надали благодійники з Німеччини та Франції. Будівля була нежитловою, тож два роки подружжя разом із дітьми власноруч її реконструювало. Як розповідає Юлія, на облаштування пішли й кошти, які вони відкладали на власну оселю. «Всі питали, чому ми не будуємо власне житло, чому не купляємо своє. Але так склалося, що ми вважали за потрібне, що поки інші люди мають потребу в цьому житлі», — ділиться жінка.

За час існування «Доброї мами» тут прийняли дев'ять сімей. Зараз у будинку живуть чотири мами та восьмеро дітей. Родини можуть залишатися до трьох років. За цей час мешканці накопичують соціальні виплати, шукають роботу та готуються до самостійного життя. Сапєлкіни наголошують: їхня мета — не просто дати житло, а соціалізувати людину, навчити корисних навичок і допомогти придбати власну оселю.

Потрапити до будинку можна за направленням Служби у справах дітей, рекомендаціями інших організацій або через телефон довіри. Серед мешканців — Алла Ванжа з трьома дітьми, яка приїхала з Новоандріївки, де їхній дім зруйновано. Жінка зізнається: тут їй дуже подобається.

Історії бувають різні. Юлія пригадує родину, якій разом із благодійниками допомогли придбати власний будинок. Мама закохалася у військовослужбовця, у них народилася донечка, але чоловік зник безвісти. Попри це, жінка з трьома дітьми лишилася у своєму житлі. Навіть після виїзду з «Доброї мами» зв'язок із родинами не припиняють — за потреби їх підтримують і далі.

Ця історія — не лише про конкретний будинок. Вона про те, що навіть у складні часи є люди, готові ділитися теплом і допомагати іншим стати на ноги. Можливо, це надихне і вас озирнутися навколо: кому поруч може знадобитися ваша підтримка?