Жінки в силовому блоці: чому професіоналізм досі доводиться доводити

Коли жінка отримує високу посаду в оборонній сфері, обговорення її професійних якостей часто підміняється розмовами про стать і вік. Призначення Ганни Гвоздяр заступницею міністра оборони з питань ОПК та експорту у вересні 2026 року викликало під постом Міноборони у Facebook понад 800 коментарів. Це нетипово багато для сторінки міністерства. Колеги по галузі вітали її з поверненням, але сотні коментаторів — і чоловіків, і жінок — писали про те, куди котиться світ, робили припущення щодо її особистого життя або порівнювали її з фігуранткою свіжого розслідування НАБУ. Найчастіші "недоліки", які їй закидали, — стать і вік: жінці 36 років.

Варто нагадати: посада заступника міністра оборони — цивільна, і військовий досвід для неї не є обов'язковим. Гвоздяр повернулася в Міноборони вдруге, вже маючи досвід роботи в уряді: з вересня 2023 року майже два роки вона була заступницею міністра з питань стратегічних галузей промисловості, потім працювала в Міноборони до січня 2026-го.

З подібним тиском стикалася й Катерина Чорногоренко, заступниця міністра оборони з питань цифрового розвитку та цифровізації у 2023–2025 роках. Вона причетна до запуску застосунків "Резерв+" і "Армія+", відповідала за масштабування системи DELTA, координувала Коаліцію дронів та ІТ-коаліцію в межах формату "Рамштайн". Ані це, ані посада не вберегли її від сексизму, хейту та ейджизму. Сама Чорногоренко каже, що намагалася на це не реагувати.

Ще один приклад — правозахисниця Ольга Решетилова, яку у жовтні 2025 року Володимир Зеленський призначив першим військовим омбудсманом України. Критики часто повторюють тезу "цивільні не розуміють військових", ігноруючи, що кожна новопризначена має радників і ресурси, аби глибше розібратися у своїх обов'язках.

Схожа ситуація і за кордоном. Меган Квін у квітні 2026 року стала першою жінкою на чолі Департаменту оборони Австралії, маючи досвід управління великими державними структурами. Їй закидали відсутність класичного бекграунду в оборонці та нацбезпеці. У США за Трампа розгорнулася кампанія проти "DEI promotions" — програм різноманіття, рівності та інклюзії. Через це критику високопоставлених військових-жінок дедалі частіше будують на тезі, що вони нібито є продуктом DEI, а отже їхнє просування автоматично викликає сумнів у професійності. Адмірала Лізу Франкетті, першу жінку, яка очолювала операції ВМФ США, звільнили 2025 року. У 2026 році з'явилися повідомлення, що Пентагон блокував окремі підвищення жінок-офіцерок, а підрозділам наказували видаляти із соцмереж згадки про випадки, коли хтось став "першою жінкою" на певній посаді. Очільник Пентагону Піт Геґсет особисто викреслював жінок-офіцерів зі списків затверджених кандидатів на генеральські та адміральські звання, ігноруючи рішення професійних військових комісій.

В Україні ситуація інакша, але суспільство залишається доволі патріархальним. Свіжа статистика ДБР за 2025 рік показує: серед державних службовців жінки становлять 65%, а серед атестованого рядового й начальницького складу — лише 10%. Це типова вертикаль для силового сектору: багато жінок в адміністративному, юридичному та кадровому апараті, але їхня частка різко падає там, де починаються оперативні та командні функції. За даними Держстату за 2020 рік, частка жінок на цивільних посадах у Держприкордонслужбі, МВС, ДСНС, Нацгвардії, Міноборони та СБУ коливалася від 30 до 50 відсотків, а серед керівників — від 4 до трохи більше 23 відсотків.

Водночас сліпо вболівати за гендерну пропорційність теж нерозумно. Не всі жінки хочуть і можуть присвятити себе роботі в силовому блоці: це означає сотні годин, відірваних від сім'ї, або здоров'я, або все одразу. До того ж чоловічий декрет в Україні поки що не надто поширений.

Тим, хто вже пробив "скляну стелю" в традиційно чоловічому середовищі, розслаблятися зарано. Їм щодня доводиться доводити не лише професійність, а й те, що підвищення вони отримали не через стать. Юлія Бєглєцова, очільниця комунікаційного відділу Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) та членкиня РГК НАБУ, добре знає цю тему зсередини.

Якщо коротко: дивіться на досвід, результати й компетенції людини, а не на її стать чи рік народження. Це і є доросла дискусія, до якої варто прагнути.