Як підтримати рідних зниклих і загиблих: досвід Оленівки

До четвертих роковин теракту в Оленівці з’явився відеопроєкт «Оленівка. Листи». Він об’єднав п’ять особистих послань — до загиблих захисників і до тих, хто досі в російському полоні. Ці листи стали основою для документального фільму, який показали в київському кінотеатрі «Жовтень».

Серед авторів — мати, сестра, донька, дружина та побратим. Кожен із них звертається до рідної людини, намагаючись висловити те, що часто не піддається словам. Наталія Хомовська пише синові Богдану, Анастасія Пашнюк-Пашнєва — брату Євгену, Аделія Павліченко — батькові Сергію, а Богдан Тищенко — побратиму Костянтину. Окремий лист від Анни Лобової адресований чоловікові Олегу, який досі перебуває в полоні.

Після перегляду фільму присутні мали змогу поділитися своїми переживаннями. Зала перетворилася на простір, де говорили про втрату, очікування і відповідальність. Олександра Мазур, голова «Спільноти Оленівки», наголосила: «Меморіалізація — це добре, але ми маємо усе життя, щоб пам’ятати, і дуже обмежений час на те, щоб врятувати тих, хто досі в полоні».

За даними організації, станом на липень 2026 року в російському полоні залишаються близько 90 азовців, які пережили вибух. Із них 46 — тяжкопоранені. Попри норми Міжнародного гуманітарного права, за минулий рік жодного з них не включили до списку на обмін.

Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Юрій Ковбаса зауважив, що Росія свідомо маніпулює болем родин, затягуючи переговори. А голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко додала: важливо притягнути до відповідальності тих, хто віддав наказ, адже безкарність лише заохочує порушників.

Якщо ви хочете підтримати родини полонених або долучитися до адвокації їхнього повернення — звертайте увагу на офіційні джерела, поширюйте інформацію та не залишайтеся осторонь. Кожен голос має значення.