Як врятувати сина з окупації: історія військової медикині

Ви коли-небудь замислювалися, як далеко можете зайти заради своєї дитини? Історія Лілії Прутян, 55-річної військової медикині з Донеччини, доводить: меж немає. Після 2,5 років російського полону, де вона зазнала побиття та насильства, жінка не зламалася. У 2024 році її звільнили за обміном, і головною метою стало витягнути з окупації сина Дмитра.

Як вона це зробила? Спочатку — ретельне планування. Жінка передала синові тимчасовий український паспорт через таксиста, заплативши близько $115. Потім найняла водія, який таємно перевозив людей з окупованих територій через Росію та Білорусь на підконтрольну Україні територію. У Києві Діма нарешті зустрів матір, яку не бачив три роки.

Цей шлях був нелегким. До війни Лілія працювала на АЗС із зарплатою близько $140, а 2017 року пішла до армії бухгалтеркою, щоб прогодувати родину. Згодом стала бойовою медикинею. Під час оборони Маріуполя її підрозділ потрапив в оточення, і жінку взяли в полон. У 2023 році її судили в Росії за звинуваченнями в тероризмі. На засіданні середній син подав свідчення проти неї — так вона дізналася, що він воює на боці Росії.

Діма тим часом жив в окупації з діабетом 1 типу. Через погіршення стану він потрапив у лікарню, де провів кілька місяців, поки його не забрав шкільний учитель. Удома хлопця чекав сюрприз: у будинку оселилися російські військові, які забрали частину речей. Щоб вижити, Дмитрові довелося отримати російський паспорт.

Після возз’єднання Лілія зізнається: спочатку почувалася так, ніби зустріла чужу людину. Полон і окупація змінили обох. Але головне — вони разом. Ця історія нагадує: навіть коли здається, що виходу немає, любов і рішучість можуть творити дива. Якщо ви опинилися в схожій ситуації, шукайте тих, хто вже пройшов цей шлях, і не втрачайте надії.