Навіщо вивчати Росію: 5 порад, які допоможуть захиститися

Чому на дванадцятому році війни досі доводиться пояснювати, навіщо вивчати державу, яка є для нас екзистенційною загрозою? Експерт з інформаційних воєн та конкурентної розвідки Дмитро Золотухін називає сам факт, що це питання досі на порядку денному, проблемою. На його думку, це наслідок колективної травми, що сягає радянських часів. Якщо перекласти це мовою індивідуальної психології, маємо класичну поведінку людини, яка вийшла з абʼюзивних стосунків: закрити очі, заткнути вуха, більше ніколи не бачити кривдника. Реакція нормальна — але несумісна із завданням вижити поруч із кривдником, який нікуди не подівся.

Дослідниця архетипів Катерина Хоптинська описує російський інфоабʼюз як матрицю з пʼяти інструментів: заперечення ідентичності (тебе не існує), знецінення (ти без мене ніщо), ізоляція від підтримки (тобою керують інші), перекладання відповідальності (ти сама мене змусила) і мічення території (це мій простір). «У результаті Росії навіть не обовʼязково домагатися, щоб люди повірили в кожне окреме твердження. Достатньо, щоб вони залишалися всередині створеної нею системи координат», — зазначає вона. А коли жертва називає насильство насильством, агресор і жертва міняються місцями — і від України вже вимагають пояснити, чому вона така зла й невдячна.

Що ж робити практично? Ось кілька орієнтирів.

1. Розділіть часові горизонти. Дмитро Золотухін виходить із того, що Росія не розвалиться принаймні в горизонті нашого покоління і кількох наступних: 120–140 мільйонів людей, нафта, газ, регіони — усе залишиться там, де є. Його колеги з 2016 року шукали в російських республіках аналог «чорноволів» і «кравчуків» — людей, готових рухатися до незалежності хоча б із корисливих мотивів. Висновок: «кравчуків там — немає», бо за понад 20 років путінського режиму регіональну автономію випалено, а губернатори — тимчасові варяги, підпорядковані вертикалі. Історикиня Інна Ковалишена натомість застерігає від провіденціалізму — віри, що події стануться самі собою. «На моє переконання Росія вже слабшає з кожним своїм розпадом. Імперія — не циклічна константа, вона мутує і втрачає території щоразу», — каже вона. Обидві тези не виключають одна одну, якщо тримати в голові обидва рівні одночасно.

2. Зверніть увагу на момент передачі влади. Це один з небагатьох конкретних аргументів Ковалишеної: політичні режими найнестабільніші саме тоді, коли влада переходить з рук у руки. У демократій для цього є вибори, у диктатур такого механізму органічно немає. «У путінської Росії — механізму передачі влади немає. Це не привід для святкового очікування, а конкретний аналітичний вузол», — наголошує історикиня.

3. Не плутайте споживання з дослідженням. Декан Факультету міжнародних відносин і врядування Києво-Могилянської академії Максим Яковлєв посилається на дані КМІС: люди, які споживають контент російською, статистично значно більш схильні вірити російській пропаганді. «Це емпіричний факт, а не моралізаторство. Не варто судити людину лише за фактом, що вона дивиться чи слухає щось російськомовне, питання — в меті», — зауважує він. Простий критерій: людина, яка вивчає, завжди може відповісти, навіщо їй ці знання і що вона з ними робитиме.

4. Знайте, де вчаться фахівці. Наприкінці 2024 року в Могилянці заснували сертифікатну програму «Російські студії», а з 2026 року запускають магістерку. Попит виявився таким, що окремий курс виріс у повноцінну програму. «Що я тільки про себе не чув, — згадує Яковлєв. — Ледь не до того доходило, що я створив таємний гурток русофілів». Насправді ж ідеться про критичний аналіз російськомовних текстів і підготовку фахівців, здатних академічно спростовувати імперські наративи. У 2025 році ГУР МО України та Могилянка уклали меморандум про стратегічне партнерство. Крім Могилянки, Росію досліджують ще чотири інституції: спільна платформа КНУ імені Тараса Шевченка та МЗС, Інститут конфліктології та аналізу Росії, ГО «Центр дослідження Росії» на чолі з Володимиром Огризком та Інститут стратегічних досліджень та безпеки.

5. Розумійте, що таке соціальна некрофілія. Поняття некрофілії на противагу біофілії ввів психоаналітик Еріх Фромм: «Для некрофільської особистості існує лише одне вирішення життєвих проблем — сила… Своєю суттю насильство прагне перетворити живу людину на річ, на безвольний обʼєкт». Публіцист Сергій Грабовський додає: «Некрофіл сприймає як найбільш реальне тільки минуле, а не теперішнє чи майбутнє». Показово, що Валерій Залужний визнав: він недооцінив готовність росіян жертвувати своїми людьми. А Росія так само недооцінила готовність українців жити й боротись попри смерть, а не через неї.

Коротко: вивчати Росію — це не про цікавість до ворога, а про власну безпеку. Розділяйте горизонти, не плутайте споживання з дослідженням, шукайте фахові осередки й памʼятайте, що культура, яка сакралізує смерть, не має інструментів для роботи з культурою, що обирає сенс життя.