Життя без світла й водопроводу: чому 84-річна Маргарет не хоче змін

Маргарет Галлахер народилася 1942 року в трикімнатному будинку з солом'яним дахом у графстві Фермана на заході Ірландії. Вона мешкає в ньому й досі. Оселю 1887 року придбав її дід, і відтоді вона майже не змінилася: стіни з місцевого каменю, глини та торф'яної землі, традиційна житня солома на даху. Сьогодні будівля перебуває під охороною як пам'ятка архітектури.

У домі немає ні водогону, ні центрального опалення, ні електромережі. Воду Маргарет щодня приносить із найближчого джерела, а за тепло відповідає відкрите вогнище — на ньому ж вона готує й пече.

Що варто взяти з її досвіду

Прокидатися зі світлом. Її день починається на світанку, і перша справа — розпалити вогонь. Далі — вода, потім решта справ. Такий розпорядок задає ритм і позбавляє відчуття, що день «розсипається».

Світло й тепло — з простих речей. Оселю освітлюють гасові лампи та свічки, а топиться вона торфом. Технології у житті Маргарет присутні рівно настільки, наскільки це справді потрібно: мобільний телефон вона заряджає від сонячного пристрою, а за потреби — в машині.

Не сумувати за тим, чого не мала. «Я ніколи не знала іншого життя, крім цього. Людина не сумує за тим, чого у неї ніколи не було. Це моя самотність, це моя втіха», — розповідає вона.

Готувати так, як готували в родині. На її кухні страви випікають і варять так само, як за часів прабабусь і прадідусів. Знаменитий ірландський содовий хліб випікається в чавунному посуді над вогнем, а рецепти передаються з покоління в покоління.

Жити ощадливо без модних гасел. Маргарет жартує, що була «еко ще задовго до того, як це стало модним». І справді: вона купує місцеві продукти, майже не створює відходів, збирає дощову воду й споживає мінімум енергії. На буфеті досі стоять тарілки та речі, якими користувалося кілька поколінь родини.

Будинок для неї — це не лише стіни. Батько Маргарет народився тут 1888 року й помер у цьому ж домі у 92 роки. Дитинство жінки минуло в сімейному господарстві, а згодом вона довго доглядала за хворим батьком. Залишившись сама, взялася до громадської роботи: брала участь у місцевому культурному житті, заснувала історичне товариство й чимало зробила для збереження традицій округу. За цю діяльність її відзначили у Сполученому Королівстві, а також дали нагоду зустрітися з королевою Єлизаветою II і майбутнім королем Карлом III.

Попри поширену думку, відлюдницею її не назвеш: гостей вона приймає охоче й радо розповідає про старе ірландське сільське життя. «Кожен має право жити так, як хоче. Те, як ти живеш, формує тебе. Це життя надає мені мою ідентичність», — каже Маргарет.

Зими даються їй важче, і вона це визнає. Та змінювати свій уклад не збирається: поки є здоров'я й сили, хоче лишатися в тому самому будинку з солом'яним дахом, де народилася понад вісім десятиліть тому.

Коротко: історія Маргарет — не заклик відмовитися від зручностей. Радше нагадування, що комфорт і щастя — не одне й те саме. Варто лише час від часу питати себе, які звички справді роблять ваше життя вашим.