50 місяців у полоні: як білі троянди стали для родини Номировських символом зв'язку

Що може тримати родину на зв'язку з людиною, яку розділяє полон? Для Валентини Номировської відповідь проста: листи, звістки від звільнених побратимів і білі троянди.

Родіон — молодший із двох синів Валентини, між братами 16 років різниці. До повномасштабної війни вони з матір'ю були не лише рідними, а й друзями. Після початку вторгнення обидва сини вирішили стати до війська і повідомили про це матері, коли приїхали до неї в Південне разом із дружиною старшого сина. «Я не знаю, які вже тоді емоції нас опановували, але я гордилась. Я вважала, що це правильні чоловічі вчинки», — згадує Валентина.

Спочатку брати служили разом, згодом їх розподілили на різні напрямки: старший син командував взводом на Херсонщині, Родіон — на Харківщині. Поки був зв'язок, син щоранку й щовечора надсилав матері короткі відео з кодовою фразою «4.5.0», що у військовому сленгу означає «все спокійно».

Зв'язок обірвався 10 липня 2022 року. Згодом Валентина дізналася, що автомобіль, у якому їхали її син та його водій, потрапив під артилерійський обстріл: обидва зазнали поранень і опинилися в російському полоні. Спочатку родині повідомили, що Родіон зник безвісти, тож жінка взялася шукати сама — телефонувала до різних установ і записувала все до зошита. «По 50 дзвінків в день було, навіть більше. Я знайшла інформацію про нього, що живий і поранений», — розповідає вона. Згодом надійшло підтвердження, що син у полоні.

Білі троянди Родіон дарував матері ще до повномасштабної війни — вважав їх вишуканими. Після його потрапляння в полон ці квіти набули для Валентини іншого сенсу: «Я червоні теж люблю, але тепер вже білі — це понад усе. Це вже символ моєї родини».

Звільнених військових, які мали нагоду поспілкуватися з Родіоном, він просив зателефонувати матері, а за можливості — передати їй білі троянди. До Південного з такими звістками вже приїжджали четверо. Першу звістку Валентині передав голова Коблівської сільської ради, а згодом привіз букет із 15 білих троянд. Прохання Родіона переказав Олег Самарський, звільнений військовий, який перебував із її сином в одній камері: «Син дуже-дуже просив передати мені білі троянди. І він передав». Останній букет привіз звільнений військовий Богдан.

Саме через звільнених Валентина дізнається, як Родіон поводиться в полоні. За їхніми розповідями, він читає іншим полоненим книжки вголос, співає, коли дозволяють, і намагається тримати людей поруч у тонусі. «Кажуть хлопці, що він виділяється поведінкою. Він тримає камеру в тонусі. Він читає книжки в голос їм. Він співає пісні, коли дозволяють», — розповідає мати. До війни Родіон займався спортом і добре знає анатомію, тож навіть у полоні намагається підтримувати фізичну форму. Водночас Валентина переказує свідчення про вкрай погане харчування під час утримання в Курську.

Першого листа від сина вона отримала приблизно через сім-вісім місяців після його потрапляння в полон — короткого: «Мамуля, привіт. Я в полоні, все добре». Згодом надійшли ще чотири листи, і навіть у них син зберігає свій гумор: в одному зі звернень написав «Здравствуйте, моя дорога королева світу» — так він звертається до матері в кожному листі. Сама жінка за час полону написала синові близько 50 листів, і з розповідей звільнених знає, що він отримав приблизно десять із них. В одному з конвертів Валентина вклеїла пелюстку квітки — сумнівалася, що лист дійде, але згодом дізналася, що син його отримав. Одного разу йому передали одразу вісім її листів. «За один раз отримав вісім моїх листів. Вся камера ридала. І він ридав», — згадує вона.

19 серпня у Родіона день народження. Поки син у полоні, Валентина щороку замовляє цього дня торт і пригощає друзів, близьких та сусідів. Вона також бере участь в акціях на підтримку військовополонених і зниклих безвісти та продовжує писати синові.

Найбільше Валентина чекає звістки про повернення: «Найбажаніше моє бажання, мрія — це обійняти сина. Я буду трохи спокійніша і щасливіша, коли він буде хоча б на українській землі. Хай не я його обійму, коли обмін буде. Тоді я буду впевнена, що він є, живий, що він повернувся».