Вчителька з Конотопа продає домашні приправи в електричці: історія та рецепти успіху

Уявіть: ви їдете в приміській електричці, і раптом чуєте рекламу приправ до кави, шашлику чи малосольних огірків. Саме так і почалося знайомство з Іриною Сторожиловою, яка вже майже два роки торгує власноруч створеними спеціями. Жінка зізнається: спочатку їй було дуже соромно, навіть не могла розтулити рота і виходила на першій зупинці. Тепер вона спокійно рекламує свій товар у вагонах.

Ірина родом із села Дубов'язівка на Сумщині, але більшу частину життя прожила в Конотопі, де працювала вчителькою географії майже 30 років. Любов до трав їй передалася від родички, яка через слабке здоров'я збирала народні рецепти. У 2021 році жінка познайомилася з Олександром, який теж із дитинства цікавився рослинами. Разом вони вирішили створювати приправи, а у 2024 році переїхали до Бучі на Київщині.

Що робить їхні суміші особливими? Ірина розповідає, що сировину збирають по всій Україні: батьки жінки на Сумщині вирощують зубрівку, перець чилі, паприку та зелень, а батьки чоловіка на Вінниччині — суницю, малину, звіробій. Деякі трави привозять із Прикарпаття та Львівщини, а екзотичні інгредієнти замовляють у перевірених постачальників. Цікаво, що на часник і лавровий лист Ірина має алергію, тому зберігає їх у коморі.

Ідеї для нових смаків народжуються несподівано. Наприклад, приправа до кави по-мексиканськи з'явилася завдяки пасажирці, яка шукала варіант без кориці. А по-аравійськи та по-єменськи надихнула кав'ярня в Конотопі. Свекруха, яка живе в Італії, підказала рецепт італійської суміші, а жителька Закарпаття поділилася рецептом до баноша. Загалом подружжя створило 80 різних приправ.

Олександр, технолог цукрового виробництва, відповідає за смак. Ірина жартує, що чоловік має «органолептичні якості»: може понюхати суміш і відтворити її. Він експериментує з пропорціями, а Ірина записує рецепти. Наприклад, приправу до шашлику вони доопрацьовували 350 разів, поки не зупинилися на кандарі.

Чому жінка обрала електричку для продажу? Це швидко і просто, а ще це свого роду виклик собі. Ірина зізнається, що іноді думає: продажі не зовсім відповідають статусу педагога. Але потім нагадує собі: «Ти не робиш нічого поганого. Продаєш те, що виготовляєте власноруч». До того ж у електричці вона кілька разів зустрічала своїх учнів і колег, але ніяковість швидко минає.

Щоразу, коли важка сумка вагою 7,5 кілограма стає легшою, Ірина радіє — це означає, що більшість пасажирів оцінили її працю. Вона зізнається: найбільше задоволення приносить, коли людям подобається їхнє ароматне заняття. Тож наступного разу, коли їхатимете в електричці, не соромтеся спробувати щось нове — можливо, саме ваша улюблена приправа чекає на вас.