Колаборанти в Харкові: як вони відновлюють життя після вироку

Чи можна почати все спочатку після звинувачення у колабораціонізмі? Розповідаємо історії людей, які опинилися в складних обставинах і тепер намагаються будувати нове життя в Харкові.
Спекотного дня в центрі Харкова четверо засуджених за колабораціонізм разом із комунальниками впорядковують набережну. Вони не приховують, що відбувають покарання, але просять не називати прізвищ. Їхні історії різні, але всіх об'єднує одне: бажання жити далі та повернутися до нормального життя.
Вікторія з Вовчанська 37 років пропрацювала у газовому господарстві. У серпні 2022-го, коли місто було в окупації, вона вийшла на роботу. Каже, що просто почула чутки про відновлення підприємства, а вдома сидіти не могла — не було грошей. Разом з іншими вона прибирала територію та кабінети. Після звільнення міста Вікторія переїхала до Харкова. Тепер вона відмічається в Центрі пробації раз на три місяці та готує документи на пенсію. «Нічого не виправиш. Відбуватиму своє покарання. Будемо жити далі», — каже жінка.
Тетяна з Куп'янщини працювала у відділі освіти. Після окупації залишилася без роботи та грошей, а ціни зросли в рази. Щоб вижити, вона погодилася на співпрацю з псевдоорганами. Жінка наголошує: «Я нікого не вбила, нікого не зрадила — абсолютно! Мені треба було виживати». Зараз Тетяна працює в кондитерському цеху та не приховує своєї історії. Каже, що колеги та фахівці ставляться з розумінням.
Віталій із Куп'янська влаштувався на роботу до окупаційної міськради, бо не мав грошей на ліки для дитини. Він пробув там місяць, а після звільнення міста виїхав до Харкова. Чоловік пішов на угоду з прокуратурою про визнання вини. Тепер він працює на новому місці вже три роки. Визнає, що деякі родичі відвернулися від нього, але каже: «Я батько, чоловік, відповідальний за родину. Потрібно було щось робити».
Людмила була старостою села на Куп'янщині. Під час окупації вона пекла хліб, роздавала олію, допомагала людям із похованнями. Після деокупації сусіди відвернулися від неї, а на суді проти неї свідчив чинний староста. Вирок їй оголосили у січні 2024-го. Тепер Людмила працює майстром дільниці на комунальному підприємстві в Харкові та доглядає 88-річну матір.
У Харківській області на обліку в Державному центрі пробації перебуває понад 4 тисячі людей, з них понад 500 засуджені за злочини проти нацбезпеки. Як розповів начальник Харківської філії Артем Мошіц, фахівці не лише контролюють засуджених, а й допомагають їм соціалізуватися: сприяють працевлаштуванню, скеровують на курси, проводять соціально-виховну роботу. «Історії людей різні. У нас є засуджені, які тепер дуже активно волонтерять, допомагають війську», — зазначає Мошіц.
Комунальники, які працюють разом із засудженими, кажуть, що не звертають уваги на їхні статті. «Ми розуміємо, що людям треба допомогти, підтримати їх, ми не ставимось упереджено», — наголошує речниця КП «Шляхрембуд» Олена Мінакова. Фізична праця, за її словами, допомагає відволіктися та відчути себе частиною суспільства.
Ці історії — нагадування про те, як війна ламає долі. Але вони також показують: навіть після помилок можна знайти сили жити далі, працювати та допомагати іншим.
Читайте також
Ще в розділі «Краса»
- Ідеальні відтінки волосся для жінок після 50: поради стиліста
- Наречена Франкенштейна: як жінка змінила тіло після 20 операцій
- Трагедія в Ріо: інфлюенсерка загинула разом з родиною в авіакатастрофі
- Загибель директорки EVA: як підтримати сім'ю та що варто знати
- Пономарьов зізнався, що досі любить Пугачову і вдячний їй за розмову з мамою





